⚡️Чому вам геть не потрібно читати цю книгу? Отже, збірка оповідань про агенцію "Незалежність", ...
⚡️Чому вам геть не потрібно читати цю книгу?
Отже, збірка оповідань про агенцію "Незалежність", що вийшла у видавництві Навчальна книга Богдан, і яку винесло хаотичним голосуванням у короткий список премії букблогерів КРУК-2021 у номінації "жанрова проза".
📚Складається з 30 оповідань від різних авторів, які, так би мовити, покликані переосмислити ключові події з новітньої історії України з точку зору паранормальних явищ. Основна задумка: начебто у Києві разом із відновленням Незалежності організували таку собі агенцію "Незалежність". Складається вона з таємних агентів, які мають надприродні здібності (як то нелюдська фізична сила, або здатність забрати всю електроенергію з будівлі чи навпаки - підзарядити акумулятор смартфона), привида Олеського замку, якому цікавіше тусити у Києві, та звичайних людей, що просто вміють крутецькі інженерити або доводити світу, що жіночі статеві органи - не вирок для занять конструюванням приладів. Кожне оповідання чіпляє певну подію у році (у 1998, наприклад, це футбольний матч Україна - Росія, у 2003 - спроба рашистів посунути кордон України біля острова Тузла, у 2016 - Євробачення), додає тим подіям потойбічного (або ні) сенсу і героїчно розв'язує проблему.
📚Задумка достобіса цікава на перший погляд. Але тут вмішується Його Величність Майстерність. Вміння авторів працювати із короткою прозою виявляється колективу авторів (серед яких є досить гучні як на сучасну українську прозу імена) не підвезли. Настільки не підвезли, що 90% з тих 352 сторінок тексту я б воліла ніколи в житті не бачити, не чути і звісно що не читати.
📚Отже, з 30 оповідань дійсно цікавими (і вдалими!) були хіба що "Рік 2001: Справа про божевільну зі Старовокзальної" (автор Наталія Довгопол) і "2014: Справа нічних мисливців" (автор Володимир Кузнєцов). Решта - якійсь малоцікавий, нудний, абсолютно не захопливий, погано написаний (інколи - все зразу) твір на тему "як я провьол лєто".
📕Світлана Тараторіна, на яку покладала певні надії, таке відчуття, що писала у останні години перед дедлайном і відчуття, що написано на "ай, прокатить".
📕Ярослава Литвин, яка, хоч і написала, на мою думку, наскрізь українофобну мізогінну книгу про Клауса, але таки написала її на дуже поважному (чисто технічно) рівні, тут видала якусь таку хрінь, що я б цій авторці не дала навіть наліпки на консервовані томати підписувати.
📕Матолинець (це було моє перше знайомство із нею, як авторкою), виявляється взагалі пише, як 13-річний підліток із нестабільною психікою.
Решту авторів я навіть під загрозою цунамі не відрізню одного (і одну) від одного (і одної). Суцільний білий шум, на який я витратила півнеділі. Дуже шкода свого часу. Пожалійте і ви свій.
Отже, збірка оповідань про агенцію "Незалежність", що вийшла у видавництві Навчальна книга Богдан, і яку винесло хаотичним голосуванням у короткий список премії букблогерів КРУК-2021 у номінації "жанрова проза".
📚Складається з 30 оповідань від різних авторів, які, так би мовити, покликані переосмислити ключові події з новітньої історії України з точку зору паранормальних явищ. Основна задумка: начебто у Києві разом із відновленням Незалежності організували таку собі агенцію "Незалежність". Складається вона з таємних агентів, які мають надприродні здібності (як то нелюдська фізична сила, або здатність забрати всю електроенергію з будівлі чи навпаки - підзарядити акумулятор смартфона), привида Олеського замку, якому цікавіше тусити у Києві, та звичайних людей, що просто вміють крутецькі інженерити або доводити світу, що жіночі статеві органи - не вирок для занять конструюванням приладів. Кожне оповідання чіпляє певну подію у році (у 1998, наприклад, це футбольний матч Україна - Росія, у 2003 - спроба рашистів посунути кордон України біля острова Тузла, у 2016 - Євробачення), додає тим подіям потойбічного (або ні) сенсу і героїчно розв'язує проблему.
📚Задумка достобіса цікава на перший погляд. Але тут вмішується Його Величність Майстерність. Вміння авторів працювати із короткою прозою виявляється колективу авторів (серед яких є досить гучні як на сучасну українську прозу імена) не підвезли. Настільки не підвезли, що 90% з тих 352 сторінок тексту я б воліла ніколи в житті не бачити, не чути і звісно що не читати.
📚Отже, з 30 оповідань дійсно цікавими (і вдалими!) були хіба що "Рік 2001: Справа про божевільну зі Старовокзальної" (автор Наталія Довгопол) і "2014: Справа нічних мисливців" (автор Володимир Кузнєцов). Решта - якійсь малоцікавий, нудний, абсолютно не захопливий, погано написаний (інколи - все зразу) твір на тему "як я провьол лєто".
📕Світлана Тараторіна, на яку покладала певні надії, таке відчуття, що писала у останні години перед дедлайном і відчуття, що написано на "ай, прокатить".
📕Ярослава Литвин, яка, хоч і написала, на мою думку, наскрізь українофобну мізогінну книгу про Клауса, але таки написала її на дуже поважному (чисто технічно) рівні, тут видала якусь таку хрінь, що я б цій авторці не дала навіть наліпки на консервовані томати підписувати.
📕Матолинець (це було моє перше знайомство із нею, як авторкою), виявляється взагалі пише, як 13-річний підліток із нестабільною психікою.
Решту авторів я навіть під загрозою цунамі не відрізню одного (і одну) від одного (і одної). Суцільний білий шум, на який я витратила півнеділі. Дуже шкода свого часу. Пожалійте і ви свій.
Добавить комментарий
Вы не авторизованы! Войти или зарегистрироваться?