❄️Ви обрали – я прочитала 📚Перше, що вам треба знати про цю книгу: це початок. Знаю, виглядає по-...
❄️Ви обрали – я прочитала
📚Перше, що вам треба знати про цю книгу: це початок. Знаю, виглядає по-кепські. Не в сенсі «погано», а в сенсі «дякуємо, кеп!». Але це дійсно тільки початок певної епічної оповіді, де навіть у рамках цих майже 400 сторінок дві гілки сюжету навіть не зустрілися (і якщо вони не зустрінуться взагалі, то це буде найепічниший WTF? з усіх мені відомих).
📚Отже, ми маємо такого собі Вуко Драккайнена, досвідченого виживальника, авантюриста, контрабандиста, пірнальника, автогонщика, війського кореспондента etc, але все залишилося за хрін-зна-скіко світових років від Землі. Бо зараз Вуко на планеті Мідґаард, де традиційно панує глухе середньовіччя, і має всього-навсього знайти наукову експедицію, що припинила відповідати на пінг років так 4 тому. Знайти, знешкодити будь-які цивілізаційні впливи, які вони могли нанести місцевим, і повернути на Землю, бо Прогрессорський кодекс-с!
📚Так, ви зовсім не дарма згадали Стругацьких, бо від роману відверто віє ідеями то «Важко бути богом», то «Заселеного острова» поперемінно. Ось згадка про сотні тисяч безневинних душ, яких Вуко не встигає врятувати, і це його мучить. Ось його супервластивості, що дозволяють бачити у темряві і рухатися в десятки разів швидше за місцевих вояків, що прийняли його у команду. Не вистачає хіба якоїсь чистої невинної паняночки з місцевих, яку треба було б захистити ціною провалу місії.
📚А ось друга сюжетна лінія із принцем-у-вигнанні, майбутнім імператором, який має вижити у світі, що скинув цю саму імперію, бо навчатися мистецтвам і будувати гуманістичне суспільство важко, а старі боги дають простий світ: приніс жертву – молодець, не приніс – ходиш голодний. Нагадую, що у рамках «Нічного подорожнього» ці дві лінії так і не зійшлися, тому, чи не стане цей принц тим самим «чистим та невинним, заради якого», можна тільки гадати.
📚І якщо перша гілка сюжету нагадує знову таки традиційні «бродилки» - піди туди, виконай квест, левел-апнісь на рейд-босі, то гілка із принцем – це майже роман-виховання не без притчевої складової. Що в цілому достатньо захопливо читати, навіть попри те, що ритм в цих двох сюжетних лініях геть різний.
Але! Максимального катарсису читач отримує на останній сторінці – буквально на останній! І потім сидить такий «ееееее, це що таке було тільки що?»
І добре, якщо в вас вже є друга книга з серії… Бо інакше витримати, що ж буде далі, практично неможливо.
📚Перше, що вам треба знати про цю книгу: це початок. Знаю, виглядає по-кепські. Не в сенсі «погано», а в сенсі «дякуємо, кеп!». Але це дійсно тільки початок певної епічної оповіді, де навіть у рамках цих майже 400 сторінок дві гілки сюжету навіть не зустрілися (і якщо вони не зустрінуться взагалі, то це буде найепічниший WTF? з усіх мені відомих).
📚Отже, ми маємо такого собі Вуко Драккайнена, досвідченого виживальника, авантюриста, контрабандиста, пірнальника, автогонщика, війського кореспондента etc, але все залишилося за хрін-зна-скіко світових років від Землі. Бо зараз Вуко на планеті Мідґаард, де традиційно панує глухе середньовіччя, і має всього-навсього знайти наукову експедицію, що припинила відповідати на пінг років так 4 тому. Знайти, знешкодити будь-які цивілізаційні впливи, які вони могли нанести місцевим, і повернути на Землю, бо Прогрессорський кодекс-с!
📚Так, ви зовсім не дарма згадали Стругацьких, бо від роману відверто віє ідеями то «Важко бути богом», то «Заселеного острова» поперемінно. Ось згадка про сотні тисяч безневинних душ, яких Вуко не встигає врятувати, і це його мучить. Ось його супервластивості, що дозволяють бачити у темряві і рухатися в десятки разів швидше за місцевих вояків, що прийняли його у команду. Не вистачає хіба якоїсь чистої невинної паняночки з місцевих, яку треба було б захистити ціною провалу місії.
📚А ось друга сюжетна лінія із принцем-у-вигнанні, майбутнім імператором, який має вижити у світі, що скинув цю саму імперію, бо навчатися мистецтвам і будувати гуманістичне суспільство важко, а старі боги дають простий світ: приніс жертву – молодець, не приніс – ходиш голодний. Нагадую, що у рамках «Нічного подорожнього» ці дві лінії так і не зійшлися, тому, чи не стане цей принц тим самим «чистим та невинним, заради якого», можна тільки гадати.
📚І якщо перша гілка сюжету нагадує знову таки традиційні «бродилки» - піди туди, виконай квест, левел-апнісь на рейд-босі, то гілка із принцем – це майже роман-виховання не без притчевої складової. Що в цілому достатньо захопливо читати, навіть попри те, що ритм в цих двох сюжетних лініях геть різний.
Але! Максимального катарсису читач отримує на останній сторінці – буквально на останній! І потім сидить такий «ееееее, це що таке було тільки що?»
І добре, якщо в вас вже є друга книга з серії… Бо інакше витримати, що ж буде далі, практично неможливо.
Добавить комментарий
Вы не авторизованы! Войти или зарегистрироваться?