✍️Нотатки по берегах: ніколи не став хрест на творці після невдалої книги. Дай другий шанс і на те...
✍️Нотатки по берегах: ніколи не став хрест на творці після невдалої книги. Дай другий шанс і на тебе чекають приємні несподіванки.
📚Отже, в мене на руках два романи Андрія Горбунова - "Розволокнення" та "Гліл". На одному - прижиттєві панегірики від Кідрука, який впевнено стверджує, що "деталізації та реалістичності цього хронодетектива позаздрив би сам Пітер Воттс", на іншому - якась формальна записочка на відчіпного на кшталт "химерна історія, шлях героїв, магічні пригоди".
🚀Як ви розумієте, першим романом можна успішно катувати у промислових масштабах (а особливо Пітера Воттса), а за другий щиро шкода, що він не потрапив навіть до довгого списку блогерської премії КРУК-2021.
🙈"Розволокнення" перші 60 сторінок прикидався ну дуже швидкісним і з-за того досить картонним звичайним детективом із підслуховуванням мафії, вбивством відомої красуні і рештою штампів. Вже з 66-ї сторінки роман перетворився на недолугий підручник із фізики часу, викладений тошнотно-нудотним стилем, який не то читати, навіть пробігати очима не хотілося. "Гліл" же натомість буквально з перших же сторінок без зайвих загравань кидає читача у вир містичних подій, написаних іронічно, відверто та захопливо.
😒Якщо "Розволокнення" пнеться дати щось нове й оригінальне читачам світу, де Мартін МакФлай вже сотні разів повертався у майбутнє, то "Гліл" настільки безсоромно експлуатує старі, як гівно мамонта, ідеї про підписані кров'ю договори із чортами, що ошелешений таким нахабством читач каже "а й біс з тобою - мені подобається!"
😱Як ви розумієте, "Гліл" я взяла читати після "Розволокнення" - ну аби із чистим серцем поставити величезного хреста на авторові. Була налаштована на чергову нудотіну і приємно здивувалася. Це ж треба! Хрест відміняється. Вкрай заінтригована чекатиму нових творів.
Ну, а вам бажаю ще раз перечитати перше речення допису. Але пам'ятайте, що це правило не працює у 95% випадків🤣.
📚Отже, в мене на руках два романи Андрія Горбунова - "Розволокнення" та "Гліл". На одному - прижиттєві панегірики від Кідрука, який впевнено стверджує, що "деталізації та реалістичності цього хронодетектива позаздрив би сам Пітер Воттс", на іншому - якась формальна записочка на відчіпного на кшталт "химерна історія, шлях героїв, магічні пригоди".
🚀Як ви розумієте, першим романом можна успішно катувати у промислових масштабах (а особливо Пітера Воттса), а за другий щиро шкода, що він не потрапив навіть до довгого списку блогерської премії КРУК-2021.
🙈"Розволокнення" перші 60 сторінок прикидався ну дуже швидкісним і з-за того досить картонним звичайним детективом із підслуховуванням мафії, вбивством відомої красуні і рештою штампів. Вже з 66-ї сторінки роман перетворився на недолугий підручник із фізики часу, викладений тошнотно-нудотним стилем, який не то читати, навіть пробігати очима не хотілося. "Гліл" же натомість буквально з перших же сторінок без зайвих загравань кидає читача у вир містичних подій, написаних іронічно, відверто та захопливо.
😒Якщо "Розволокнення" пнеться дати щось нове й оригінальне читачам світу, де Мартін МакФлай вже сотні разів повертався у майбутнє, то "Гліл" настільки безсоромно експлуатує старі, як гівно мамонта, ідеї про підписані кров'ю договори із чортами, що ошелешений таким нахабством читач каже "а й біс з тобою - мені подобається!"
😱Як ви розумієте, "Гліл" я взяла читати після "Розволокнення" - ну аби із чистим серцем поставити величезного хреста на авторові. Була налаштована на чергову нудотіну і приємно здивувалася. Це ж треба! Хрест відміняється. Вкрай заінтригована чекатиму нових творів.
Ну, а вам бажаю ще раз перечитати перше речення допису. Але пам'ятайте, що це правило не працює у 95% випадків🤣.
Добавить комментарий
Вы не авторизованы! Войти или зарегистрироваться?