🍁Інтертекстуальність – явище, коли на сторінках одної книги ти з радістю (чи сумом) бачиш героїв, ...
🍁Інтертекстуальність – явище, коли на сторінках одної книги ти з радістю (чи сумом) бачиш героїв, події, відсилки чи цитати з інших книжок. Сьогодні вже важко знайти книгу, яка б не була просочена інтертекстуальністю, свідомою чи несвідомою самому автору.
Але чи можна вважати інтертекстом прямі згадки інших творів, авторів ба навіть мінівідгуки у одній вигаданій історії на реально існуючі у об’єктивній реальності книги? І чи не є така інтертекстуальність (якщо погодитися, що це таки вона) варіантом для слабаків? Мовляв, як не зміг вписати філігранно омаж на По, то хоча б надай творам По додаткової вартості у своєму світі?
Насправді, це я просто ходжу колами, аби не зізнаватися, наскільки мені сподобалась (і змусила скласти ще один список to read) тоненька книжечка Габріели Зевін із отою круглою блямбою «бестселер Нью-Йорк Таймс» на обкладинці, яка будь-яку книгу робить трішки попсою.
Ну бо здавалося б, чим ще може вразити сюжет із чоловіком середніх літ, який не бачить подальшого сенсу житті після загибелі дружини у автокатастрофі, і якому велінням долі випадає опікуватися дворічною-дівчинкою сиротою, яку, наче пакунок із сливовим пирогом, залишили у його книгарні напередодні Різдва? Які ще кліше та штампи можна всунути у ці рамки? Взбалмошену свояченицю, що не може дати ради своєму гульвісі-чоловіку? Є така. Розлученого копа, що любить пончики і не любить читати? Додамо і його. Спільноту турботливих жіночок, які прониклися долею сирітки і навипередки змагаються за право дати ще одну пораду щодо годівлі, купання чи розваг для малої? Ставте «галочку» - і вони тут присутні.
Як бачите, книга – на позір – складається з суцільних передбачуваних подій та штампів і може розрадити хіба що юного недосвідченого читача чи читачку або людину із підвищеним вмістом сентиментальності в організмі. Але це тільки на позір.
Бо тут вступає у гру та сама інтертекстуальність для слабаків і навіть всі ті банальності, на кшталт одинокої жінки «злегка за 30», яку звісно що головний герой при першій зустрічі приймає вороже, а потім через кілька років одружується на ній, абсолютно не здешевлюють твір.
Отже, чи можна вважати конкретні згадки і цілі відгуки на реально існуючі твори – інтертестуальністю для слабаків, якщо дія відбувається у книгарні, головний герой – її власник, а маленька дівчинка-сирітка виростає у письменницю? Залишу це питання без відповіді.
Бо насамперед, «Славетне життя Ей-Джея Фікрі» - це роман про те, що насправді робить нас щасливими. Про те, що інколи жахливий вчинок сьогодні через кілька років виявляється справжнім подарунком, що змінив на краще долі багатьох людей. Про те, що ми – це те, кого ми любимо.
А потім вже про тексти і книги.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
📚Габріель Зевін
📚"Славетне життя Ей-Джея Фікрі"
📚Vivat
📚2018 р.
📚240 стор.
Але чи можна вважати інтертекстом прямі згадки інших творів, авторів ба навіть мінівідгуки у одній вигаданій історії на реально існуючі у об’єктивній реальності книги? І чи не є така інтертекстуальність (якщо погодитися, що це таки вона) варіантом для слабаків? Мовляв, як не зміг вписати філігранно омаж на По, то хоча б надай творам По додаткової вартості у своєму світі?
Насправді, це я просто ходжу колами, аби не зізнаватися, наскільки мені сподобалась (і змусила скласти ще один список to read) тоненька книжечка Габріели Зевін із отою круглою блямбою «бестселер Нью-Йорк Таймс» на обкладинці, яка будь-яку книгу робить трішки попсою.
Ну бо здавалося б, чим ще може вразити сюжет із чоловіком середніх літ, який не бачить подальшого сенсу житті після загибелі дружини у автокатастрофі, і якому велінням долі випадає опікуватися дворічною-дівчинкою сиротою, яку, наче пакунок із сливовим пирогом, залишили у його книгарні напередодні Різдва? Які ще кліше та штампи можна всунути у ці рамки? Взбалмошену свояченицю, що не може дати ради своєму гульвісі-чоловіку? Є така. Розлученого копа, що любить пончики і не любить читати? Додамо і його. Спільноту турботливих жіночок, які прониклися долею сирітки і навипередки змагаються за право дати ще одну пораду щодо годівлі, купання чи розваг для малої? Ставте «галочку» - і вони тут присутні.
Як бачите, книга – на позір – складається з суцільних передбачуваних подій та штампів і може розрадити хіба що юного недосвідченого читача чи читачку або людину із підвищеним вмістом сентиментальності в організмі. Але це тільки на позір.
Бо тут вступає у гру та сама інтертекстуальність для слабаків і навіть всі ті банальності, на кшталт одинокої жінки «злегка за 30», яку звісно що головний герой при першій зустрічі приймає вороже, а потім через кілька років одружується на ній, абсолютно не здешевлюють твір.
Отже, чи можна вважати конкретні згадки і цілі відгуки на реально існуючі твори – інтертестуальністю для слабаків, якщо дія відбувається у книгарні, головний герой – її власник, а маленька дівчинка-сирітка виростає у письменницю? Залишу це питання без відповіді.
Бо насамперед, «Славетне життя Ей-Джея Фікрі» - це роман про те, що насправді робить нас щасливими. Про те, що інколи жахливий вчинок сьогодні через кілька років виявляється справжнім подарунком, що змінив на краще долі багатьох людей. Про те, що ми – це те, кого ми любимо.
А потім вже про тексти і книги.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
📚Габріель Зевін
📚"Славетне життя Ей-Джея Фікрі"
📚Vivat
📚2018 р.
📚240 стор.
Добавить комментарий
Вы не авторизованы! Войти или зарегистрироваться?